Тип особистості (соціотип) не змінюється ні через день, ні через рік. Психологічний тип - це дещо інше, ніж виховання людини, її культурний рівень, її професія: це спосіб обміну інформацією та діями з навколишнім світом. Кожен тип має не тільки сильні, але і слабкі риси - досконалість в одніх доводиться "відшкодовувати" через недосконалість в інших. Іноді представники одного типу виглядають як близнята - хоча вони навіть не родичі. Можливо, тип запрограмований генетично.
Стосунки більш залежать від типу особистості ніж від виховання. Проте в психології існують різні теорії міжособистісних стосунків. Багато хто з психологів дотримується думки, що характер людини на стосунки не впливає, а все залежить лише від культурного і соціального рівня, виховання, професії тощо. Але навіть серед тих, хто бачить зв'язок між характером людей і їхнiми стосунками, точки зору розбігаються. Ще Сократ так і не зміг відповісти на питання, який друг кращий - найбільш схожий, чи той, що найбільш відрізняється від мене?
Соціоніка розрізняє стосунки між типами за ступенем комфортності. Наприклад, стосунки двох тотожних типiв далеко не завжди гарні. Розуміючи один одного з півслова, вони також однаково слабкі перед однаковими проблемами, тобто взаємодопомога у таких парах низька. Проте стосунки двох цілком різних типів ще гірші. Вони призводять до постійних конфліктів. Де ж "золота середина"?
Золота середина, це дуальність - відношення психологічного доповнення. Соціоніка поділяє 16 типів на 8 доповняючих, або дуальних пар. Такі пари - найбільш стійкі на близькій дистанції, тобто, наприклад, у сім'ї.
Цікаво й те, що поділ на соціотипи спостерігається також і в тварин. Можливо й не раз помічали, що кожна тварина має свій певних характер. Відповідно до цього, по різному себе поводить. Спостерігаючи за поведінкою джунгарських хом'ячків можна побачити, що у тварин дуальність проявляється так само, як і в людей.
Два хом'ячка, які в нас жили та були абсолютно різні характерами. Один з них був соціотипу "Гекслі". Завжди відкритий до спілкування, ніколи не боявся, коли його беруть на руки. Коли його випускали з клітки, він радісно бігав, досліджуючи все, що навколо нього, а потім повертався назад.
Інша тваринка, його сестра, сприймала все, що відбувається навколо неї, досить нервово. Будь-які намагання з нею поспілкуватися завершувалися криками, іноді укусами. Хоча хом'яки по своїй природі є досить тихими та мирними, вона часто видавала різні нервові звуки,притаманні екстравертам. Що стосується практичності, то це було не про неї. Вона ніколи не створювала собі запасів їжі, не облаштовувала собі кубельця.
Якось одного разу дочка принесла додому ще одного хом'ячка, теж джунгарського, красивого персикового окрасу. Він зовсім відрізнявся від хом'ячихи. Як справжній господар, він був хазяйновитий, постійно наводив порядок в своїй клітці, був охайним. А коли ми в його клітці проводили якісь роботи, завжди проявляв оборонну агресію, намагаючись вкусити.
У нас виникла ідея, спробувати підселити нашу "пищалку" до новенького "хазяїна". Спочатку навіть дуже хвилювались, чи не погризе він її? Адже на той час він проявляв до нас досить багат оагресії. Але як на диво, вони досить швидко знайшли спільну мову. Вона перестала проявляти до нього тривожність. Хом'як же до неї теж агресії не проявляв, ставився досить ніжно. Вони притулювались один до одного, іноді навіть разом ходили по клітці. Хоча вона була на багато старша за нього, жили вони мов душа в душу. Коли вона померла, він зробив їй кубельце і наби захоронив.
До нас же, людей, вони продовжували ставитись як і раніше, без змін. Цікаво й те, що ми й раніше пробували підселити до неї інших хом'яків. але всі спроби були невдалі. Хом'ячиха постійно на всіх пищала, а іноді й кусалася.
Тварини, як і люди, теж відчувають своїх дуалів, але більш інстинктивно. Вони будь кого собі в пару не підбирають. Навіть у тварин проявляються раціональність та ірраціональність, етика та сенсорика, екстравертність та інтравертність, інтуїтивність та логіка.
Якось хом'ячиха зламала ніжку і лікарю прийшлося ампутувати її. Вона ходила на трьох. Коли в неї щось не виходило, вона сама до себе кричала, обурювалася сама на себе секунди три. А коли поряд проходили люди, вона уважно слідкувала за ними, як це роблять екстравертні тварини. Тварини екстраверти завжди йдуть до рук, коли в будинок приходять гості. Інтраверти завжди стороняться гостей, зховаючись в іншій кімнаті.
Що вона була етиком, говорить те, що вона кричала вслух сама до себе, проявляючи підвищену емоційність. Тварини етики зазвичай є хитрунами, вміючи бути водночас і "дипломатичними".
Інтуїтивність: з іншими, рівними собі тваринами, вона поводила себе поступливо, не йшла з ними на конфлікт, не гризлася.
Сенсорні тварини: своєю поведінкою хочуть довнсти власну корисність господарству. Для прикладу ситуація, яка була в моїх знайомих у одному селі. В господарстві завелися миші. Господар вирішив поставити мишоловку, аби швидше виловити весь мишиний виводок. Щоранку, коли в пастку попадалась миша, він віддавав її своїму коту, який у них жив. Одного ранку, сидівши біля будинку, господар помітив кота, який гордо йшов до нього, тримаючи в зубах мишу. Який молодець, - подумав господар, - навіть сам зловив мишу! Дуже великим здивуванням було, коли кіт прийшов до господаря і поклав мишу прямо біля його ніг. Потім глянув господарю в очі, обернувся і пішов. Тварини-сенсорики таким чином виражають свою потрібність. Також тварини-сенсорики завжди піклуються про те, аби забезпесити собі зручні та комфортні умови, завжди шукають і знаходять місце, де тепліше. Інтуїти ж част оцього не роблять.
Раціональні тварини створюють собі запаси харчів, але роблять це протореними шляхами. Часом можна спостерігати, як тварина намагається через щілину протягнути кусок їжі, який не пролазить. Вона смикається досить довго, не спробувавши обійти іншим боком.
Немає коментарів:
Дописати коментар